— Але я вже був у лікарів !
Не додзвонитися !
— Гм ...
Ви нас , фармацевтів , не рахуєте за людей і турбуєте навіть о чотири годині ночі , а кожна собака , кожний кіт має спокій ...
Ви нічого не бажаєте розуміти , і , по-вашому , ми не люди і в нас нерви мають бути , як канати .
Стрижин вислухав фармацевта , зітхнув і пішов додому .
" Стало бути , судилося померти ! " — думав він .
А в роті у нього горіло і пахло керосином , у шлунку різало , у вухах лунало : бум , бум , бум !
Кожну хвилину йому здавалось , що кінець його вже скоро , що серце його вже не б'ється ...
Прийшовши додому , він поспішав написати : " Прошу в моїй смерті нікого не звинувачувати " , потім помолився Богу , ліг і накрився з головою .
До ранку він не спав і чекав смерті , і весь час йому ввижалося , як його могила покривається молодою зеленню і як над нею щебечуть пташки ...
