Маленька Бетті бачила денне світло востаннє .
Цього вечора її мала поглинути цілковита темрява .
Бетті знала , що час настав .
Вона більше не могла пручатися поклику монстра , який щодня звав її до себе .
Літній захід сонця забрав останні сяйливі промені з поверхні води .
Тихе озеро , в якому в спеку постійно льопалися дітлахи , зараз здавалося похмурим і загрозливим .
Коли останні голоси людей , що йшли з відпочинку , розчинилися у вечірній далечі , маленька Бетті залишилася з тихими водами наодинці .
У темній глибині озера ховалося щось страхітливе .
Воно причаїлося і чекало саме на цю дитину .
Завмерло в передчутті .
Поклик посилився .
Бетті стрибнула у воду .
У той момент вона вже перестала відчувати прохолоду води на тілі , її легені вже не дихали .
Вона лише вдивлялася в глибочінь темної води , та міцно стискала плюшевого зайця й ведмедика в обох руках .
Кращі друзі , яких дитина вирішила взяти з собою в свою останню подорож .
Тьмяне світло літнього вечора зімкнулося десь високо над головою і довкола Бетті згорталася загрозлива темрява .
" Ти не одна " .
Плюшеві заєць і ведмедик поглянули на маленьку Бетті з добрим серцем і освітили її шлях золотаво - бузьковим сяйвом чистого дитинства .
" Ти не одна " , 一 повторювали іграшки , навіть коли дитячі ручки відпустили м'яких друзів , які повільно почали спливати доверху .
Легке золотаво - бузкове сяйво вихопило з темної товщі озерних вод старий будинок на імлистому дні .
Він відкрив свої хижі пащеки чорними отворами пустих вікон і терпляче вичікував маленьку Бетті .
Закликав у свої ворожі нетрі , притягував поглядом у себе .
Озерна вода повільно занесла дівчинку в чорний віконний отвір і старий будинок жадібно проковтнув дитину .
Всередині будинку Бетті знову могла дихати .
Сухе сперте повітря і багаторічна пилюка старого мотлоху застрягали на вдихові .
Але маленька Бетті знала , що монстр живе глибоко у погребі будинку .
І він її кличе .
" Ти не одна " .
Старі речі , нагромаджені на численних полицях і шафах , теж колись були дітьми і добрими створіннями .
Деякі з них , в яких ще жевріла іскорка минулого життя , спалахували ледь помітним золотаво - бузковим сяйвом .
Воно вихоплювало з озерної темряви сплячого дна обриси нутрощів старого будинку , в якому багато років жило щось страшне і незбагненне .
Маленька Бетті відкрила люк погребу і спустилася в захаращений вузький шлунок хижого будинку на імлистому дні темного озера .
" Ти не одна " .
Банки та пляшечки , присипані давньою потертю , спалахували золотаво - бузковим сяйвом .
Усередині баночок , які колись були дітьми , повільно клубилися незрозумілі маси , в деяких спала намертво закоркована порожнеча .
Але шлях до дверцят , де мешкав монстр , був розчищений .
Бетті потягнула руку до старого залізного піддувала в побіленій стіні .
Вона знала , що мусить залізти в той тісний прохід і закрити за собою дверцята назавжди .
Маленька Бетті відкрила піддувало у блідій нерівній стіні , за якою жив монстр .
Легке золотаво - бузкове сяйво чистого дитинства освітило вузьку ґрунтову кротовину , з якої стирчали закопані пляшечки і баночки .
Монстр у передчутті чекав на свою маленьку Бетті , щоб загорнути її в тлінні обійми жаху і забуття .
Поклик монстра став сильним та липким як ніколи .
" Ти не одна " , 一 вигукували предмети звідусіль і сяяли бузком та золотом .
І Бетті прокинулася з давнього заціпеніння , що викликав липкий страх незвіданого .
一 ...
Я не одна , коли я не наодинці зі собою , — прошепотіла Бетті .
— Я не одна коли я не наодинці зі собою !
Я не одна , коли я не наодинці зі собою ! — повторювала дівчинка .
І відвернувшись спиною до темної вузької діри за піддувалом , пішла геть зі старого будинку на дні імлистого озера , що хижо проковтнув її своєю темрявою .
Над водою її чекав ніжний літній світанок і мокрі іграшки .
" Я не одна , коли я не наодинці зі собою " .
