— Я завтра приїду , — сказав він , потискуючи холодну руку господині .
— Ви лягаєте спати .
Одягнувши в передній пальто і взявши в руки тростину , він постояв , подумав і повернувся до вітальні .
— Я , Ольго , завтра приїду , — повторив він тремтячим голосом .
— Чуєте ?
Вона не відповідала і , здавалося , від горя втратила здатність говорити .
У пальто і не випускаючи з рук палиці , Цвєтков сів поруч з нею і заговорив тихим , ніжним голосом напівпошепки , який зовсім не йшов до його солідної , важкої фігури :
— Ольго !
В ім'я вашого горя , яке я поділяю ...
Тепер , коли брехня злочинна , я благаю вас сказати мені правду .
Ви завжди запевняли , що цей хлопчик — мій син .
Чи це правда ?
Ольга Іванівна мовчала .
— Ви були єдиною прихильністю в моєму житті , — продовжував Цвєтков , — і ви не можете собі уявити , як глибоко моє почуття ображає брехнею ...
Ну , прошу вас , Ольго , хоч раз у житті скажіть мені правду ...
У ці хвилини неможливо брехати ...
Скажіть , що Міша — не мій син ...
Я чекаю .
