Мені щиро дивно від того , що людина , з якою я провела більше рік разом ( інколи не фізично , але ментально точно ( у мене так , хз , як у нього ) ) , з якою я намагалась провести кожен свій вільний день разом , з повідомленнями якої я засипала та прокидалась , з якою я не бачилась місяцями та перша зустріч після яких змушувала серце калатати ; людина , яка присвячувала мені вірші , зізнавалась не один раз у коханні , плакала , коли прощалась зі мною та коли думала , що мені подобається хтось інший ; людина , яка йшла годинами через все місто , аби лише побачити мене , яка займала своє місце у моїй голові та частинку мого серця , — ВРАЗ може стати НІКИМ .
Як ніби не було того року , не було тих повідомлень , віршів , сліз через прощання та усіх зусиль , аби лише побачитись .
ВРАЗ і всі мені кажуть стерти та забути те , що посідало у моєму житті вагоме місце .
Мені щиро дивно від того , як моя улюблена людина так швидко може знайти мені заміну , заперечуючи це і може так легко відпустити мене , після усіх тих речей , які мені так щиро дивні .
А ще мені щиро дивно , що прив'язаність та відчуття любові такі сильні в мені , вони тримають та не відпускають .
