— Я , Лушков , тепер можу запропонувати вам іншу роботу , більш чисту .
Ви можете писати ?
— Можу - с .
— Так ось , із цим листом ви завтра попрямуєте до мого товариша і отримаєте від нього переписку .
Працюйте , не пиячте , не забувайте того , що я вам казав .
Прощавайте !
Скворцов , задоволений тим , що поставив людину на шлях істини , ласкаво поплескав Лушкова по плечу і навіть подав йому на прощання руку .
Лушков узяв лист , пішов і вже більше не приходив у двір за роботою .
Минуло два роки .
Одного разу , стоячи у театральної каси й оплачуючи квиток , Скворцов побачив поряд із собою маленьку людину з барашковим комірцем у старій шапці з кота .
Людина скромно попрохала у касира квиток на гальорку і заплатила мідними п'ятаками .
— Лушков , це ви ? — запитав Скворцов , упізнавши у людині свого давнього дровокола .
— Ну як ?
Що поробляєте ?
Гарно живеться ?
