— Діду , що вони роблять ? — запитав пошепки Альошка .
— Зараз його на столи класти будуть , — відповів дід .
— Підемо , дитинко , пора спати .
Кучер і Альошка повернулися в сарай .
Помолилися богу , роззулися .
Степан ліг у кутку на підлозі , Альошка в санях .
Сарайні двері були вже зачинені , сильно смерділо горілим від погашеного ліхтаря .
Трохи згодом Альошка підняв голову і подивився навколо себе ; крізь щілини дверей видно було світло все від тих ж чотирьох вікон .
— Діду , мені страшно ! — сказав він .
— Ну , спи , спи ...
— Тобі кажу , страшно !
— Що тобі страшно ?
Який балуваний !
Помовчали .
Альошка раптом вискочив із саней і , голосно заплакавши , підбіг до діда .
— Що ти ?
Чого тобі ? — злякався кучер , теж підводячись .
— Виє !
— Хто виє ?
— Страшно , діду ...
Чуєш ?
Кучер прислухався .
— Це плачуть , — сказав він .
— Ну дивись , дурнику .
Їм шкода , ну , і плачуть .
