Конфузячись у новому і великому суспільстві , Никанор Іванович , соромлячись деякий час , послідував загальному прикладу і всівся на паркет по-турецьки , примостившись між якимось рудим здорованем - бороданем й іншим , блідим і сильно зарослим громадянином .
Ніхто з тих , хто сидів , не звернув уваги на новоприбулого глядача .
Тут почувся м'який дзвін дзвіночка , світло в залі згасло , завіса розійшлася , і з'явилася освітлена сцена з кріслом , столиком , на якому був золотий дзвіночок , і з глухим чорним оксамитовим задником .
З-за лаштунків тут вийшов артист у смокінгу , гладенько поголений і причесаний на проділ , молодий і з дуже приємними рисами обличчя .
Публіка в залі пожвавилася , і всі повернулися до сцени .
Артист підійшов до будки та потер руки .
— Сидите ? — запитав він м'яким баритоном і посміхнувся залу .
— Сидимо , сидимо , — хором відповіли йому із залу тенори і баси .
