Колезький асесор обережно поклав немовля на східці тераси і махнув рукою .
Його обличчям зверху донизу знову ніби мурахи поповзли ...
— Вибач мене підлого , брате ! — пробурмотів він .
— Не поминай лихим словом !
Він зробив крок назад , але у той же час рішуче крякнув , сказавши :
— Ай , була не була !
Чхати хотів я на все !
Візьму його , і нехай люди кажуть те , що забажають !
Мігуєв узяв немовля і почав швидко крокувати назад .
« Нехай кажуть те , що хочуть , — думав він .
— Піду зараз , стану навколішки і скажу « Ганно Пилипівно ! »
Вона жінка добра , зрозуміє ...
І ми будемо виховувати .
Якщо виявиться хлопчиком , тоді назвемо Володимиром , а якщо дівчинкою , то Анною ...
Врешті - решт у старості буде втіха ... »
І він учинив так , як вирішив .
Плачучи , завмираючи від страху й сорому , сповнений надії і дивного захвату , він увійшов у свою дачу , пішов до дружини і став перед нею навколішки ...
