Останні десятиліття характеризуються постійним зростанням ролі інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людства, починаючи від комунікації і закінчуючи автоматизованим управлінням виробничих процесів.
Користувач комп’ютерних мереж отримує безліч засобів для створення, зберігання, передачі та зміни інформації, до якої отримує доступ; проте, хоч це і сприяє повноті реалізації його права на інформацію, але, з іншого боку, може бути використане у зловмисних цілях.
Утворення глобальної інформаційної інфраструктури і, відповідно, глобального кіберпростору, призвело до того, що міжнародні інформаційні відносини вийшли на новий рівень свого розвитку і потребують нових засобів міжнародно-правового регулювання задля убезпечення людства від негативних наслідків зловмисного використання ІКТ, що може виявлятись, зокрема, в нанесенні шкоди критично важливій інфраструктурі, серед якої і ядерна.
Активний розвиток атомної енергетики в середині ХХ століття призвів до того, що перед державами світу постала необхідність координації зусилля, з метою вирішення тих питання, пов’язані з цією галуззю, які становили потенційну загрозу для цілей і принципів цивілізованих держав, закріплених у Статуті Організації Об’єднаних Націй і пов’язаних із підтриманням миру і безпеки.
Отже, в 50-х роках минулого століття почалося формування нової галузі міжнародного права: міжнародного атомного права.
Ціллю галузі стало створення комплексу міжнародних норм, що регулювали б діяльність держав, пов’язану із ядерною енергією та іонізуючим випроміненням із метою забезпечення належного захисту осіб, майна та навколишнього середовища.
Оскільки МАГАТЕ не є міжнародним регулюючим органом, його роль у розвитку міжнародного атомного права полягає головним чином у сприянні розробці узгоджених багатосторонніх норм.
МАГАТЕ є депозитарієм міжнародних конвенцій, що регулюють питання ядерної безпеки.
Розглядаючи поняття захисту ядерних об’єктів (установок), варто виділити, зокрема, Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок 1979 року з поправками 2005 року, Конвенцію про ядерну безпеку 1994 року, Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 року, Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 року тощо.
Дані конвенції становитимуть інтерес, в тому числі, і з точки зору інформаційного захисту ядерних об’єктів.
Поняття «ядерної шкоди» розкривається у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 року.
Згідно із нею, «ядерна шкода» означає: смерть або тілесне ушкодження; втрату майна або збиток майну; а також, у межах, які встановлюються компетентним судом, пов’язані зі згаданими економічні втрати, витрати на заходи з відновлення навколишнього середовища, втрату доходів, одержуваних від економічного інтересу в будь-якому застосуванні або використанні навколишнього середовища, в результаті значного погіршення стану цього середовища, витрати на превентивні заходи і вартість подальших втрат або шкоди, заподіяних такими заходами, та будь-які інші економічні втрати, якщо це допускається загальним законом про цивільну відповідальність компетентного суду.
При цьому ядерна шкода у всіх випадках, окрім витрат на превентивні заходи, визначається в тій мірі, в якій шкода чи збитки були нанесені саме дією іонізуючого випромінення, навіть якщо воно було поєднане з токсичним, вибуховим чи іншим впливом.
Таким чином, безпека ядерних об’єктів означає передусім дотримання умов ядерної безпеки на ядерних об’єктах та установках у двох напрямках: запобігання внутрішнім та зовнішнім негативним чинникам.
Зловмисне проникнення в інформаційні мережі ядерних об’єктів можна назвати проявом несанкціонованого доступу, що може мати на меті інші дії зловмисного характеру.
Однією з цілей міжнародного права є підтримання ядерної безпеки з метою унеможливлення настання збитків і шкоди, а особливо — ядерної шкоди.
