Дурнуватий швейцар, почувши з веранди охання, розбитий посуд та жіночі крики.
— Ну, і що тобі зробити за це? — спитав пірат.
Шкіра на обличчі швейцара стала багряною, очі потемніли.
Йому примарилось, що чорне волосся, тепер причесане по лінію, було наче в вогні.
Зникли пластрон із фраком, і за паском з'явилась ручка пістолета.
Швейцар уявив себе повішеним на шибениці.
На власні очі він побачив свій власний язик з рота та неживу голову, що впала на плече, та  навіть почув шум вітру за бортом.
Коліна швейцара затремтіли.
Та тут пірат пожалів його та  пом'якшив свій погляд.
— Дивись, Ніколасе!
Це востаннє, нам такі швейцари зовсім не треба.
Краще вже церкву сторожи — і проказавши це, командир наказав лаконічно: — Пантелеймона з буфету.
Мусора.
Протокол.
Машину.
В психіатрію.
— Та додав: — Свисти!
