Нарешті почув прокуратор і довгоочікувані кроки, і човгання по сходах, що веде до верхнього майданчика саду біля самого балкона.
Прокуратор витягнув шию, і його очі заблищали, висловлюючи радість.
Між двох мармурових левів з'явилась спершу голова в капюшоні, а потім і наскрізь мокра людина, у прилиплому до тіла плащі.
Це була та ж сама людина, що перед вироком перешіптувалась з прокуратором у затемненій кімнаті палацу і яка під час страти сиділа на триногому табуреті, граючись прутиком.
Не оминаючи калюж, людина у капюшоні перетнула площу садка, вступила на мозаїчну підлогу балкона й, піднявши руку, вимовила високим неприємним голосом:
— Прокуратору бути здоровим й радіти, — новоприбулий говорив латиною.
— Боги! — викрикнув Пилат — на вас немає сухої нитки!
Який ураган?
Га?
Прошу вас негайно йти до мене.
Перевдягніться, зробіть мені ласку.
Новоприбулий відкинув капюшон, знайшовши наскрізь мокру, з прилиплим до лоба волоссям, голову, й висловив на своєму поголеному обличчі ввічливу посмішку, почав відмовлятись перевдягатись, запевняючи, що дощик не може йому нічим зашкодити.
