Він чекав близько двадцяти хвилин, і тоді високий чоловік у довгому плащі, з коміром, натягнутим до вух, поспішив назустріч із протилежної сторони вулиці.
Він пішов прямо до чоловіка, який чекав.
«Це ти, Бобе?» — спитав він із сумнівом.
«Це ти, Джиме Веллс?» — закричав чоловік у дверях.
“Побий мене грім! — вигукнув новий прибулець, хапаючи обидві руки іншого чоловіка своїми.
— Це ж Боб, ясно, як день.
Я був упевнений, що знайду тебе, якщо ти досі живий.
Так, так, так, двадцять років — довгий час.
Старі часи пройшли, Бобе; я б хотів, щоб вони продовжувались, щоб ми могли повечеряти тут іще раз.
Як Захід поставився до тебе, старий?»
