Відлюдниця знову стиснула свою доньку в обіймах.
— Ходи сюди, я тебе поцілую.
Говориш це так ввічливо.
Коли ми будемо у тій країні, ми взуємо Дитя Ісуса у чобітки.
Ми повинні це зробити для святої Діви.
О Боже!
Який у тебе гарний голос!
Коли ти до мене щойно говорила, це звучало як музика!
Ой, Боже ж мій!
Я знайшла свою дитину!
Хіба ж це не дивовижа?
Тепер уже точно ні від чого не помру, коли вже від такої радости не померла!
А тоді вона почала плескати руками, сміятися та кричати: "Ми будемо щасливі!"
У цю мить у келії почулося брязкання зброї та стукіт кінських копит, які, здавалося, наближалися від моста біля собору Нотр-Дам до набережної.
Єгиптянка у відчаї кинулася в обійми відлюдниці.
