Та Римський вчинив інакше.
Він підвівся, відчинив двері та гримнув у них на кур'єрку, яка сиділа на табуреті:
– Нікого, крім листонош, не впускати! – і зачинив кабінет на ключ.
Після цього він дістав із письмового столу папери та почав ретельно звіряти жирні, нахилені ліворуч букви на фотограмі з буквами в резолюціях Стьопи та в його ж таки підписах, що мали гвинтову закорючку.
Варенуха навалився на стіл і видихав жарке повітря в щоку Римського.
– Це його почерк, – нарешті твердо сказав фіндиректор, а Варенуха луною відгукнувся:
– Його.
Вдивившись в обличчя Римського, адміністратор здивувався тому, як змінилося це обличчя.
Здавалося, що і так худий фіндиректор схуд ще більше і навіть постарів, а його очі в роговій оправі втратили свою звичайну колючість і в них з'явилася не лише тривога, а, здавалося б, навіть і смуток.
