Ден Аріелі в книжці "Чесна правда про нечесність" описує різні ситуації, коли люди обманюють інших і насамперед себе.
У розділі "Шахрайство як інфекція" він описує експерименти, які він ставив зі студентами курсу поведінкової економіки.
Отже, правила були наступні:
Студенти отримували 20 завдань на множення матриць.
Час був обмежений.
Зі задачами давався конверт з 10$ та відповідями.
Студенти розв'язували задачі.
Потім діставали відповіді, рахували правильний результат та брали з конверта відповідну суму грошей.
1.
Перший експеримент був контрольний.
Студенти підходили до організатора, і він перевіряв кількість правильних задач і грошей, що залишились у конверті.
Результат: у середньому розв'язували 7 задач з 20.
2.
Другий експеримент давав вільну можливість шахрайства.
Ніхто не перевіряв кількість грошей у конверті і задачі.
Відповідно середня кількість "розв'язаних" задач зросла до 12, величина шахрайства — 5.
3.
У третьому експерименті додали приклад поведінки.
Після початку роботи через 60 сек один з учасників (підставна особа) піднімається, і каже — я все розв’язав, що мені робити?
Організатор відповідає, що потрібно взяти грошей відповідно до кількості правильних відповідей.
Після короткої паузи учасник каже — все вірно, забирає всі гроші з конверту каже бай-бай і йде.
Результат: середня кількість розв'язаних задач зросла до 15, величина шахрайства 8.
4.
Провокаційне питання.
В цьому експерименті учасник (підставна особа) запитав у організатора: відповідно до цих правил я можу просто сказати, що розв'язав усі задачі, взяти гроші і піти?
Організатор відповідає: "Ви можете робити, як захочете".
Таким чином, всі інші учасники проінформовані про таку можливість, однак середня кількість задач у цьому експерименті дорівнювала 10, величина шахрайства всього 3.
5.
Чужинець.
Експерименти проводились у Університеті Карнегі-Меллон.
Його вічний ворог і суперник Університет Пітсбурга.
В цьому експерименті все повторювалось, як у пункті 3, але учасник — підставна особа — був одягнутий у светр з емблемою Університету Пітсбурга (слід зазначити, що у 3 експерименті учасник був у нейтральній одежі, що робило його "своїм", оскільки всі присутні були студентами одного університету).
Результат — найнижчий рівень шахрайства  — 9 задач, 2 дописано.
Висновки.
Шахрайство заразне як інфекційна хвороба.
Якщо представник нашої соціальної групи обманює, нам легше обманювати також (всі так роблять).
Інформація про можливість шахрайства і спостереження його на прикладі дає різний ефект.
Якщо обманює представник “ворожої” групи, виправдати обман важче (ми не такі, як він).
Люди дуже гнучко змінюють границі допустимої поведінки в залежності від соціальних норм.
Особливо важлива щоденна практика і приклад публічних людей — моральних авторитетів, політиків, зірок.
