"Я не лікар, — кажу я.
— Чому б тобі не піти знайти лікаря?"
"Бос, — каже він. — Лікар Госкінс за тватцять миль вітвітуює по селах теяких хволих.
Він єтиний лікар у місті, а Мелу Бенксу туже погано.
Він послав мене плосити вас плиїхати, сех, буть ласка".
"Як чоловік чоловікові, — кажу я. — Я приїду подивитися його".
Тож я засунув до кишені пляшку "Resurrection Bitters" і піднявся на пагорб до маєтку мера, найкрасивішого будинку міста, із мансардами на даху та двома залізними литими собаками на газоні.
"Цей Мер Бенкс був у ліжку і звідти стирчали тільки його скроні та ноги.
Він продукував звуки, схожі на ті, які мав би кожен, хто у Сан-Франциско діставався парків.
Молодик стояв поруч із ліжком, тримаючи горнят води.
