А розбійники від таких слів ще більше стали бити батеньку чим попало.
Обшукали вони всю повозку, общарили всього батеньку та навіть чоботи з нього зняли; коли побачили, що від биття батенька тільки більше свариться, стали вони його на різні манери мучити.
Анютка тим часом сиділа за кущом і, сердешна, все бачила.
Коли вже бачила, що батенька лежить на землі та хропить, зірвалася вона з місця і що має духу побігла — де кущіком, де балочкою, назад додому.
Дівчинка вона була маленька, без всілякого розуміння, шляху не знала та бігла так, куди очі дивляться.
Додому було верст із дев'ять.
Інший би в той час добіг, а мала дитина, знайомо, крок уперед, два в сторону, та й не будь-яке тобі може бути голими ногами по лісових колючках; теж треба звичку мати, а наші дівчата все, бувало, на пічці гомозяться чи на дворі, а в ліс боялися бігати.
