— Додому, на пільгу.
— Чому ж ти тут сидиш?
— Та так... прихворів...
Нема сил їхати.
— Що ж в тебе болить?
— Весь болію.
— Гм... от напасть!
У людей свято, а ти хворієш!
Та ти б у село або на постійне їхав, а чого так сидіти!
Козак підняв голову і обвів втомленими хворими очима Максима, його дружину, коня.
— Ви оце із церкви? — спитав він.
— Із церкви.
— А мене свято в дорозі застало.
Не привів бог доїхати.
Зараз би сісти та їхати, а сил нема...
Ви би, православні, дали мені, проїзжому, свяченої пасочки [71], розговіться!
— Пасочки?  — спитав Торчаков.
— Воно можна, нічого...
Постій, зараз...
Максим швидко пошарив у себе в карманах, поглянув на дружину і сказав:
— Нема в мене ножика, відрізати нема чим.
А ламати-то — не рука, всю паску зіпсуєш.
От задача!
Пошукай-но, чи нема в тебе ножика?
