Рама широко розкрилася, та замість нічної свіжости й аромату лип до кімнати увірвався запах погреба.
Небіжчиця стала на підвіконня.
Римський ясно бачив плями тління на її грудях.
І в цю мить радісний неочікуваний крик півня донісся з саду, з тої низької будівлі за тиром, де утримували птахів, які брали участь у програмах.
Горланний дресирований півень сурмів, розповідаючи, що до Москви зі сходу насувається схід сонця.
Дика злість спотворила лице дівиці, вона викинула хрипле лайливе слово, а Варенуха коло дверей скрикнув і звалився з повітря на підлогу.
Крик півня повторився, дівиця дзенькнула зубами та її руде волосся стало стирчати.
Із третім криком півня вона повернулась і вилетіла геть.
Слідом за нею, підскочивши та випроставшись поземно у повітрі, нагадуючи купідона-літуна, виплив повільно у вікно через письмовий стіл Варенуха.
Сідий,немов сніг, без жодної чорної волосини старець, який ще нещодавно був Римським, підбіг до дверей, відстебнув ґудзика, відчинив двері та побіг темним коридором.
На повороті до сходів він, стогнучи од страху, намацав вимикач, і сходи освітилися.
На східцях старець тремтячи впав, бо йому здалося, що на нього зверху м'яко звалився Варенуха.
