Я вже кілька разів згадував, що під час останньої поїздки в Україну однією з цілей була корекція зору.
Кому цікава тема взагалі або враження людини, яка більше 20 років носила окуляри і раптом вирішила їх позбутись, —ось вам багато букв.
Дуже багато букв ☺
Окуляри я ношу більшу частину свого свідомого життя.
Десь років у 13-14 мені поклали діагноз "рання спазматична короткозорість" і відтоді, якщо я хотів щось роздивитись на віддалі, треба було або підходити ближче, або одягати окуляри.
Десь доків до 25 зір потихеньку погіршувався, поки не зупинився на позначці -3 діоптрії.
У принципі, на фоні інших ще дуже і дуже непогано — можна навіть читати і їсти без окулярів.
Щоб працювати за комп'ютером — уже треба трохи нахилятись до екрана.
Взагалі, не можу сказати, щоб окуляри мене так аж дуже напрягали.
Один період зацікавився, як, напевно, і будь-хто інший, що ж спровокувало мою близькозорість.
З відносно серйозних джерел довідався, що головною причиною є неідеальна будова очної впадини.
Оскільки різноманітні примочки, вправи, молитви, медитації, споглядання сходу сонця і стояння на голові впливають на внутрішню будову черепа трохи менше аніж ніяк, то проблема була відсунута у найдальший закуток свідомості як така, що нею не варто перейматися.
Раз на кілька років відвідував офтальмолога, час від часу купував нові окуляри, коли старі вже ставали аж надто пошкрябаними і на тому історія могла би й закінчитись...
... якби ми не захотіли добратись до Австралії.
Як я писав у дописі про перші 1000 днів у Австралії, у нас тут на фоні відсутності серйозних потрясінь після української екстремальної буденності потиху зносить дах, і єдиний тому лік — шукати собі ґудза.
Дійшла черга і до моєї близькозорості.
Для початку я порився інтернетрями на предмет чим може потішити сучасна офтальмологія у плані корекції зору.
Виправляти форму черепа на живому пацієнті для корекції зору сучасна медицина ще не навчилась, але проте за останні років 20-30 різноманітних методик розроблено таки чимало.
Загальна ідея — змінити форму рогівки (передньої оболонки ока) так, щоб компенсувати нерівності черепа.
Попросту кажучи, вирізати контактні лінзи прямо на поверхні ока :D Роблять це двома основними методами — або зішліфовують чи зрізають верхній шар рогівки (всі такі методи мають у своїй назві абревіатуру PRK), або у верхньому шарі роблять надріз, через який видаляють мікроскопічні частинки внутрішніх шарів (відповідно, у назві є слово LASIK або LASEK) після чого надрізаний клаптик опускають на місце.
Знову ж таки спрощена аналогія.
Допустимо, вам треба в одному місці вирівняти ґрунт під газоном.
Ви можете повністю зрізати газон на цьому місці, провести земельні роботи, і зачекати, поки трава заросте назад.
А можете вирізати у газоні "люк" (але не відрізати його повністю), припідняти цей "люк", вирівняти ґрунт під ним, і опустити в основному непошкоджений газон на місце.
У цьому випадку газон заросте значно швидше, але і мороки буде набагато більше і не на кожному газоні такий фокус можливий, і не кожен камінь ти з землі так витягнеш.
На додачу до цих двох методів є ще суперпередовий, недавно розроблений RELEX, але в Україні його не проводять, так що і говорити нема про що.
У більш новітніх і менш травматичних методів LASIK/LASEK є добрий десяток різновидів — залежно від того, наскільки сильно та як саме вирізається клаптик і яким чином видаляються тканини внутрішніх шарів рогівки.
За бажання у мережі можна знайти мільйон напіврекламних статей, суть яких зводиться до одного — "наш метод найкращий, інші методи — минуле тисячоліття, тому несіть ваші гроші до нас".
А проте для мене, як для пацієнта, різниці між умовними OptiLASIK та LASEK-Wavefront немає абсолютно ніякої.
Око при будь-якому методі корекції частково відновлюється упродовж доби й індивідуальні особливості вашого організму при цьому значно важливіші, аніж літери на апараті, що проводив корекцію.
Єдине, що мені рішуче не підходило — це будь-який варіант PRK (це там, де газон вистригають повністю ;) ), тому що для такого типу операцій період відновлення міряється тижнями, яких у мене категорично не було.
Ще одним дуже приємним фактом є те, що роль людини при всіх операціях зведена до мінімуму, практично всю роботу контролює комп'ютер.
Я знайшов ряд технічних статей про особливості розробки та тестування цих комп'ютерів, оцінив рівень технологій та підходи з професійної точки зору і більше тим не переймався.
Опускаючи технічні деталі, ймовірність, що "щось піде не так", практично зведена до нуля.
Комп'ютер, котрий проводить операцію, тестується і в умовах землетрусу, і на раптове пропадання електрики, і те, що ви кліпнете (навіть якщо ви цього фізично не можете зробити), і ще мільйон інших маломожливих і неможливих факторів.
Статистично ймовірність зробити собі якусь бяку через поганий зір значно більша, аніж заробити ускладнення під час корекції.
Словом, після теоретичної підготовки я перейшов до практичних кроків.
Первинний план був робити операцію у Чернівцях, а по дорозі зупинятися в кумів у Снятині для порядної української бесіди.
На жаль, додзвонитися з Австралії у чернівецьку клініку і переконати їх записати мене на огляд на конкретні дати було вкрай непросто, а коли це нарешті вдалося, то виявилось, що операції вони проводять лише у строго визначені дні і ці дні ніяк не співпадали з тими 13 днями, які були заплановані на візит в Україну.
Львівська клініка "Візекс" у цьому плані виявилась значно ближчою до народу в моїй особі.
На їхньому сайті знайшовся цілком собі робочий email, на котрий вони досить оперативно відповідали, і після пари уточнювальних запитань ми успішно запланували огляд та консультацію у спеціаліста.
Сам огляд справив на мене неабияке враження.
От реально, без витребеньок, найприскіпливіший аналіз очей, який я лише міг собі уявити.
Усміхнені дівчата водили мене з кабінету у кабінет, де різні спеціалісти через купу всіляких агрегатів розглядали мої очі разом і поокремо.
Я кліпав, не кліпав, дивився прямо, догори, вниз і в обидва боки (благо хоч не одночасно), називав літери і фігури.
Мені щось закапували в очі, я відпочивав, чекав, і все повторювалось наново.
Через годин 5 (!!!) мене нарешті привели під кабінет до головного консультанта, котрий мав вирішити, що зі мною робити далі.
Консультант виявився молодою симпатичною жінкою, що почала нашу бесіду словами:
— У вас дуже гарні очі.
— Кхм... дякую.
— На жаль, трішки завеликі
— (О)_(О)
Далі вона мені пояснила про будову черепа та інші штуки, котрі я знав і без того, "потішила" фактом, що мої очні впадини на приблизно 2.5 міліметра більші, аніж мали би бути, і сказала що варіантів є рівно три.
Для кожного ока :D Можна корегувати зір лазером, можна міняти кришталик, ну або можна нічого не робити.
Якщо регулювати око лазером, до 45 років буде ідеальний зір, далі — як карти ляжуть, але швидше за все буде розвиватись вікова далекозорість.
Якщо міняти кришталик —пожиттєва гарантія, але дорого.
Плюс проміжні варіанти.
Наприклад, одне око відрегулювати, інше — залишити як є.
До 45 ведучим буде відрегульоване, після 45 — те, котре залишили недоторканим.
Перевага —однаково неідеальний зір усе життя.
Недолік — слово "неідеальний".
— Ви мені зараз, — кажу, — робіть ідеальний зір лазером, а через кілька років я знову до вас прийду на заміну кришталика.
— А давайте ви дома порадитеся і завтра перетелефонуєте, — не готова консультантка до таких рішучих кроків.
Дівчата на рецепції також не поділяють мого ентузіазму — на моє прохання записати мене на операцію якнайшвидше кажуть, що найближчий можливий день — середина лютого.
Кхм, я в той час буду на протилежному кінці глобусу.
ОК, здаюсь, дякую і кажу, що передзвоню наступного дня.
Наступного дня з самого ранку телефоную, прикидаюсь шлангом, розповідаю, що вчора був на огляді-консультації і тепер хочу корекцію на обидва ока.
— Чудово, — відповідає дівчина по телефону, — давайте я пошукаю, на коли ми можемо вас записати.
— Але тут така проблема, — додаю, — що через два тижні я вже маю бути на роботі.
В Австралії.
— Хм... завтра на вечір вам підходить? — питає дівчина, намагаючись задавити у зародку міжнародний шкандаль.
— Так, чудово, дякую.
— Ну, тоді до завтра.
Люблю рішучих дівчат.
Нагадують кохану дружину :
D
Наступного дня, ну чи то пак, вечора, мені ще раз позаглядали в очі, після чого відправили до анестезіолога.
Анестезіолог виміряв тиск і сказав, що операція відміняється.
Шо?!?!
Виявляється, безцільне бродіння цілий день по Львову разом із розпиванням кави піднімає тиск, хто б міг подумати ☺ Пояснив ситуацію, переконав лікаря, що не збираюсь помирати, у Китаї цими днями не був, нічим особливим не хворію.
Тоді він дав зжувати пів таблетки якогось тумба-юмба-цину, через хвилин 15 переміряв тиск і махнув рукою — годиться.
Футиблін, аж налякав.
Далі мені забили у руку якогось катетера, одягнули одноразовий халат, закапали в очі обезболюче і залишили на стільчику в передопераційній роздумувати про вічне.
За якийсь час ще докапали обезболюючого і провели у, власне, операційну.
Там довго укладали на стіл, чимось застеляли, чесно розповідали, що роблять і що будуть будуть робити і наполегливо переконували не боятися.
Я й без того не особо хвилювався, з усім погоджувався, все старанно слухав, от лише кивати головою заборонили.
Та й не дуже я би зміг нею покивати — голова під час операції лежить у спеціальному заглибленні та ще й додатково фіксується м'якими захватами.
Перед самою процедурою на око поклали щось на штиб контактної лінзи, налили зверху ще якоїсь медицини і попросили якнайдовше і якнайуважніше фокусуватись на зеленому вогнику.
Виявилось, що задача ця не така вже й проста; мене лікар кілька разів просив бути уважнішим і не бігати очима.
Сама процедура зайняла десь біля хвилини для кожного ока, при цьому я не те що болю — взагалі нічого дивного чи незвичного не відчував (вочевидь через знеболювальне, якого налили по пів шклянки в кожне око).
Найнеприємніша частина процедури безпосередньо перед операційним втручанням, коли на око встановлюють якусь спеціальну лінзу на штиб оптичної та фіксують повіки, щоб я не міг кліпнути під час роботи лазера.
Але це була та очевидна неприємність, коли хтось інший тобі лізе в око, а тобі не можна сіпатись, не більше.
В цілому у операційній я провів хвилин 15-20 максимум.
Після операції мене турботливо вивели у сусідню кімнату, посадили на стілець, знову чимось закапали очі і попросили так трохи посидіти.
Не встиг я задрімати, як мене покликали до вже знайомої лікарки-консультантки, котра привітала з успішною операцією, вручила набір флакончиків з інструкціями, що і коли закапувати в очі, на додачу подарувала захисні пластикові окуляри і наказала ні в якому разі не знімати їх, поки буду надворі.
А найголовніше (і, як потім виявилось, найважче) — упродовж найближчого тижня взагалі не торкатись очей — не мити, не чухати, не протирати після сну і так далі.
Ну і не піднімати нічого важчого за 10 кілограмів.
Інших обмежень  немає.
На цей момент (максимум година після операції) я вже бачив незвично чітко, хоча в очах і відчувався деякий дискомфорт.
Без особливих проблем дістався до заздалегідь заброньованого хостелу, котрий виявився на диво чистим, дешевим і при тому практично порожнім, прийняв душ і відключився.
Зранку прокинувся, згідно з лікарськими настановами закапав у очі обезболююче, нашвидкуруч поснідав і потихеньку почимчикував назад до клініки.
"Накрило" мене надворі, коли мозок раптом усвідомив, що я без проблем бачу речі, котрих я раніше не бачив навіть в окулярах.
Тому що згідно з рекомендаціями столітньої давності офтальмологи і далі призначають всім окуляри на пів діоптрії менші, ніж потрібно.
"Аби м'язи ока працювали".
Угу, корегують таким чином форму черепа.
Придурки.
До лікарні добирався, жадібно роззираючись дорогою на всі боки.
Читав усі вивіски, які попадали у поле зору і роззирався навколо, ніби все вперше бачу (що, в принципі, не так уже й далеко від правди).
Все та ж лікарка зняла мені з очей захисні лінзи, котрі, виявляється, в мене там весь час були, порозглядала мої очі через якийсь черговий мікроскоп, підтвердила, що все йде за планом і наказала прийти за тиждень.
За тиждень, правда, цей добре налагоджений план дав перший збій.
Як мені пояснила лікарка після чергового забігу по кабінетах з мікросокопами, мої очні м'язи від багаторічного напруження понад силу з намаганнями "добачити" те, що я бачив нечітко, спазмовані і тепер не можуть повірити своєму щастю і розслабитись, тому відновлення зору проходить повільніше, аніж хотілось би.
Вручила черговий флакон із рекомендацією закапувати щовечора і попросила за кілька місяців датись чути.
З тим я і полетів до Австралії.
Що ж у нас зараз у сухому залишку?
Як мінімум, я бачу краще, аніж до операції бачив в окулярах.
Тобто я воджу машину, працюю за комп'ютером і катаюсь на велосипеді без будь-яких обмежень та незручностей.
Роблю сам для себе купу відкриттів.
Наприклад, виявляється, у нас навколо хати повзає дідьча хмара мурашок, котрих треба якось позбутися.
Раніше я їх не бачив, зараз вони мені муляють очі ☺
Але попри те мій зір усе ще не ідеальний.
Щовечора закапую в очі "Тропікамід" і кілька разів упродовж дня штучні сльози.
Якщо ж таки попаду в той незначний відсоток людей, чиї очні м'язи так і не зможуть остаточно розслабитись і пристосуватись до нормального зору, тоді я піду на докорекцію.
За словами лікаря, це штатна процедура для незначного відсотка їхніх пацієнтів.
І операцією, і результатом, і перспективами задоволений повністю.
Про зроблене не шкодую.
Чи проходив би через це все, знаючи те, що знаю зараз, — однозначно, що так.
Якщо ви маєте проблеми із зором і роздумуєте, чи вартує операція тих 22..26 тисяч гривень, що за неї просять (11-13 тис.грн за кожне око залежно від клініки та виду операції), то, на мою думку, — вартує.
