— Дашенько!
— А?
Що? — швидко заговорив жіночий голос.
— Це ви, Петре Петровичу?
Вже повернулися?
Ну, що?
Як назвали дівчинку?
Хто був кумою?
— Кумою була Наталія Андріївна Великосвєтська, а кумом — Павло Іванович Бєссоніцин...
Я...я, Дашенько, здається, вмираю.
А новонароджену назвали Олімпіадою на честь їхньої благочинниці...
Я...я, Дашенько, випив гасу...
— Ще чого!
Невже там подавали гас?
— Зізнаюся, я хотів, не питаючи вас, горілки випити, і...і бог покарав: з необережності я у пітьмі гасу випив...
Що мені робити?
Дашенька, почувши, що без її дозволу відкривали шафу, пожвавилась...
Вона швидко запалила свічку, зістрибнула з ліжка та і в одній сорочці, веснянкувата, кістлява, у папільйотках, пошльопала босими ногами до шафи.
— Хто ж це вам дозволив? — запитала воно суворо, оглядаючи наповнення шафи.
— Невже горілка для вас поставлена?
— Я...я, Дашенько, пив не горілку, а гас... — пробурмотів Стрижин, витираючи холодний піт.
