Тут майстер засміявся і, охопивши давно розкурчавлену голову Маргарити, сказав:
— , не слухайте бідолашної жінки,Мессіре.
У цьому підвалі вже давно живе інша людина, і взагалі не буває так, щоб усе стало, як було.
— Він приклав щоку до голови своєї подруги,обійняв Маргариту і почав бормотати: — Бідна, бідна...
— Не буває, ви кажете? — сказав Воланд.
— Це вірно.
Але ми спробуємо, — і він сказав: — Азазелло!
В ту ж мить зі стелі звалився на підлогу розгублений і близький до втрати розуму громадянин у самій білизні, але чомусь із валізою в руках і в кепці.
Від страху цей чолов'яга трусився й привітався.
— Могарич? — спитав Азазелло у прибульця.
— Алозій Могарич, —відповів той, тремтячи.
— Це ви, прочитавши статтю Латунського про роман цієї людини, написали на нього скаргу з повідомленням про те, що він зберігає в себе нелегальну літературу? — запитав Азазелло.
