Вона побачила майстра, який лежав, здригнулася і прошепотіла:
— Цього я не очікувала...
Вбивця!
— Та ні, ні — відповів Азазелло, — зараз він встане.
Ох, навіщо ви так нервуєте!
Маргарита повірила йому одразу —на стільки переконливим був голос рудого демона.
Маргарита різко встала, сильна і жива, і допомогла напоїти лежачого вином.
Відкривши очі, він подивився похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово:
— Отруйник....
— Ах!
Образа — це звичайна винагорода за хорошу роботу, — відповів Азазелло, — невже ви сліпий?
Але  прозрійте ж швидше.
Тут майстер піднявся, подивився поглядом, живим і світлим, і спитав:
— Що ж означає це нове?
— Воно означає, — відповів Азазелло, — що вам час.
Уже гримить гроза, ви чуєте?
Темніє.
Кони риють землю, дрижить маленький садок.
Прощайтеся з підвалом, прощайтеся швидше.
— А, розумію, — сказав майстер, озираючись, — ви нас убили, ми мертві.
Ах, як це розумно!
Як це вчасно!
Тепер я зрозумів усе.
