Люблю спостерігати за людьми.
Йду по посилку для дітей через овочевий базар.
Попереду пані у лляному комплекті і капелюсі.
Ладна, із корзиною на лікті, вибирає городину, роздивляється фрукти, добирає й квіти.
Картатий натовп із продавчинь й господинь, серед них дві яскраво вдягнені афроамериканки, із високими зачісками з різнобарвних дрібних кіс, охайними стрункими фігурами, в їхніх чорношкірих руках усе видається яскравішим, соковитішим, вони неквапно обирають солодкі перці й рожеві томати, персики, йдуть між рядами, наповнюючи торбинку.
Я побачу їх ще раз уже на виході з ринку.
У відділенні видачі нікого немає, тож швидко вертаюсь, голодна, а взяти нічого не можна — дієта в нас завжди солідарна.
На сходинках кав'ярні сидить дівчина в чорному круглому капелюсі, трохи м'якшому за циліндр, у стильних шкіряних браслетах із металевим оздобленням.
Сама кав'ярня розписана рослинним орнаментом, весь інтер'єр усередині присвячений "Грі престолів".
Замовляю каву і йду до дітей.
Ми їдемо додому.
На зупинці пара поправляє один одному мотошлеми.
Тендітні, парубок і дівчина у білих кюлотах, які на вітрі згідно облягають стегна й ноги.
Вони обмінюються швидким поцілунком, сідають на залізного коня і щезають на наступному світлофорі.
Суботнє життя вирує, випинає свої боки у серпневому сонці, котиться до водойм, виблискує смугастими боками кавунів обабіч дороги.
