Сани зупинилися біля великого старовинного будинку, схожого на опрокинутий супник.
Довгий під'їзд цього будинку з трьома скляними дверима був освітлений дванадцятьма яскравими ліхтарями.
Двері з дзвоном відчинялися і, як роти, ковтали людей, які снували біля під'їзду.
Людей було багато, часто до під'їзду підбігали й коні, але собак не було видно.
Хазяїн взяв на руки Тітку й сунув її на груди, під шубу, де знаходився Фьодор Тимофійович.
Тут було темно й задушливо, але тепло.
На мить спалахнули дві тьмяні зелені іскорки — це відкрив очі кіт, схвильований холодними, жорсткими лапами сусідки.
Тітка лизнула його вухо і, бажаючи всістися можливо зручніше, неспокійно заворушилася, зім'яла його під себе холодними лапами і ненавмисно висунула з-під шуби голову, ала щойно ж сердито забурчала й пірнула під шубу.
Їй здалося, що вона побачила громадну, погано освітлену кімнату, повну чудовиськ; з-за перегородок та решіток, які тягнулися з обох сторін кімнати, виглядали страшні рожі: конячі, рогаті, довговухі і якась одна товста, громадна рожа з хвостом замість носа та з двома довгими обглоданними кістками, стирчать із рота.
