І Варенуха почав розповідати подробиці.
Як тільки він з'явився туди, куди був відправив фіндиректор, його одразу ж прийняли та вислухали найуважним образом.
Ніхто, звісно ж, і думки не допустив про те, що Стьопа може бути в Ялті.
Всі зараз же погодилися з допущенням Варенухи, що Лиходієв, звісно, у пушкінській "Ялті".
— Де ж він зараз? — перебив адміністратора схвильований фіндиректор.
— Ну де ж йому бути, — відповів, криво ухмильнувшись, адміністратор, — натурально, у витверезнику.
— Ну, ну!
Ай, дякую!
А Варенуха продовжував свою розповідь.
І що більше він казав, то яскравіше фіндиректором розвертався довший ланцюжок Лиходієвських хамств та неподобств, і всіляка наступна ланка в цьому ланцюжці була гірша за попередню.
Чого вартувала хоча б п'яні пляска в обіймах із телеграфістом на лужайці попереду пушкінського телеграфа під звуки якоїсь з святошатающихся гармонік!
Гонка за якимись граджанками, які кричать від жаху!
Спроба побитися з поваром у самій "Ялті"!
Розкидування зеленої цибулі по підлозі тої ж "Ялти".
Розбиття вісьмох пляшок білого сухого "Ай-Даниля!.
Несправність лічильника у водія таксі, який не захотів подати авто Стьопі.
Погроза арештувати гражданів, які намагалися зупинити паскудства Стьопи.
То ж темний жах.
