— Та-ай! — каже ниючим басом Рябов; чутно, як уповільнюється його дихання, відчувається, що він хотів би сказати багато, проте не знаходить слів. —Та яй!
— Ні, братці, навіть не просіть, — зітхає Семен, сумно хитаючи головою.
— Не доводьте до гріха.
Не дам я вам рушниці.
Немає такої моди, щоб речі зі залогу забирати та не платити гроші.
Та й до чого ці дурниці?
Ідіть собі з богом!
Слюнка витирає рукавом спітніле обличчя і починає молитись і просити.
Він перехрещується, протягаючи до образу руки, закликає свідків своїх покійних батька та матері, але Семен, як і раніше, дивиться спокійно на баранку і зітхає.
Зрештою, Ігнашка Рябов, який до того не рухався, раптово підіймається і падає перед кабатчиком на поклін, але і це не спрацьовує!
— Та вдавись ти цією рушницею, нечисте! — каже Слюнка, сіпаючи обличчям і смикаючи плечима.
— Вдавись-, холера, розбишацька душа!
