Та Варенуха з портфелем вибіг із кабінету.
Він спустився на нижній поверх, побачивши довжелезну чергу біля каси, дізнався в касира, що та за годину чекає аншлаг, тому що публіка прямо валом пішла, як тільки побачила додоткову афішу, наказав касиру загнути та не продавати тридцять найкращих місць у ложах та партері, вискочивши з каси, одразу ж на ходу відбився від назойливих контрамарочників і нирнув у свій кабінетик, щоб узяти кепку.
У цей час затріскотів телефон.
— Так! — крикнув Варенуха.
— Іване Савелійовичу? — дізналася слухавка препротивни гнусавим гугнявим голосом.
— Його немає у театрі! —крикнув був Варенуха, та слухавка одразу ж перебила:
— Не вдавайте дурня, Іване Савелійовичу, а слухайте.
Телеграми ці нікуди не носіть і нікому не показуйте.
— Хто це каже? — взревів Варенуха, — припиніть, громадянине, ці штучки!
Вас зараз же помітять!
Ваш номер?
