"Комета сучасної Тетяни"
Коли Ви мене вперше побачили, що ви подумали?
Ні, ви навіть не встигли подумати — мозок уже передав вам інформацію: особа жіночої статі.
Коли вперше побачили мою посмішку, що ви подумали?
Мабуть, вона добра, або дурна.
Коли ви чуєте мій голос, сміх.
Бачите безпосередність у поведінці, жартівливий настрій, збудливість, або стурбованість, чи спокій.
До якої папки з ярликами я потрапляю?
Коли я висловлюю свою думку, або щось розповідаю…
Яка кнопка у вас вмикається, щоб бажати спинити мене?
Не слухати мене?
Перебити мене.
Знецінити перед іншими.
Дратуватися з мого голосу.
Про що ви думаєте в цей час?
Що ви та інші в небезпеці, а я тотальне зло?
Що ви колись зустрічали схожу на мене людину, або знаєте таких, як я, і знаєте, що буде далі?
І багатьох ви так?
Коли ви звикли до цього?
Коли ви почали читати по етикетці і розуміти, що вино скисло?
Коли люди для вас перестали бути островами, які треба досліджувати?
Коли вам стало важко чути голоси інших та протилежні думки?
Коли ваша тотальна турбота про себе, своє тіло, роботу вимкнула людяність?
Коли ви перестали вітатися з касиром, кондуктором, таксистом, з своїми сусідами?
Немає часу?
Немає енергії?
Так, звісно, ваш час та енергія крихкі створіння, а тому не можна вітатися з усіма.
Не можна вітатися зі мною.
Сприймати моє існування.
Бо сприйняття людей, які живуть і працюють поряд, жере вашу енергію, ваше сяйво.
Не можна випускати ваше світло з вас —поглине все темрява низькопробних людей.
Промінь у повітряній перспективі долетить лише до обраних.
Але ж ваш ліхтар з потьмянілим склом, замацаний вашими довгими пальцями, ледве мерехтить холодним світлом.
Хоча ви вважаєте, що сяєте, як небесне тіло.
Ні, ви не Сонце, не Зірка і точно не Місяць!
Ви — комета з хвостом павича!!!
Коли я вперше вас побачила, що я подумала?
Люблю...
