Замикав похід кульгавий іноземець маленького зросту з кривим оком, без піджака, у білому фрачному жилеті та з краваткою.
Вся ця компанія повз Ганночку пішла донизу.
Тут щось стукнуло на майданчику.
Почувши, що кроки притихають, Ганночка, як змія, висковзнула з-за дверей, бідон поставила до стіни, впала животом на майданчик і стала шарити.
У руках в неї виявилася серветочка з чимось тяжким.
Очі в Ганночки вилізли на лоба, коли вона розвернула пакуночок.
Ганночка до самих очей підносила дорогоцінність, і очі горіли вовчим вогнем.
У голові Ганночки зробилася хурделиця: "Знати нічого не знаю!
Бачити нічого не бачу!...
До племінника?
Чи розпилити її на шматочки...
Камінчики то можна і виковиряти...
І по одному камінчику: один на Петрівку, інший на Смоленський..
І — знати нічого не знаю, бачити нічого не бачу!"
