В 1929 р. в Страсбурзькому університеті Л. Февр і М. Блок створюють журнал “Аннали економічної і соціальної історії” (який є продовженням традиції радикальної зміни історичного знання Анрі Берра та його “Журналу історичного синтезу”).
Проте достатньо порівняти книгу Февра “Проблема зневіри в XVI столітті: релігія Рабле” з “Феодальним суспільством” Блока (соціологізм якої Февр критикував), щоб помітити різницю методів двох істориків.
Центральна категорія історичного дослідження Блока — “суспільство”, Февра — “цивілізація”.
Відмінність більше полягає не в об’єкті поняття, а в їхньому змісті.
Февр акцентує на духовному житті, культурі та психології людей (разом із природно-географічними факторами).
Для Блока домінантними є соціальна структура, відношення класів, він розглядає середньовічне суспільство як єдність усіх аспектів: промисловість, система власності, політична влада, аграрна структура і т.д. А. Я. Гуревич  називає це відмінністю між спеціалістом у соціальній історії, дослідником економіки і суспільства — з однієї сторони, та з істориком культури, ідеї, психології — з іншої.
Февр —історик інтелектуального життя в епоху Ренесансу, історик цивілізації.
Блок — соціальний та економічний історик феодальної середньовічної Європи.
Люди Февра —видатні історичні постаті (Мартін Лютер, Франсуа Рабле, Бонавентюр Депер’є).
Він іде до загального через одиничне й унікальне.
Люди Блока — безіменні шари суспільства (селяни, васали і сеньйори, які формують “аграрний пейзаж Франції та Європи”), “не людина, а люди — люди організовані в класи, суспільні групи”.
Науковою пристрастю Л. Февра були інтелектуальні біографії, але з обов’язковим зверненням до спільних понять і глибокого аналізу контексту, в якому жила та чи інша постать або відбувалась та чи інша подія.
Він вів перманентні “бої за історію”, за набуття історією нового значення “науки про людину”.
Особливу увагу Февр приділяє  на природно-географічне середовище та його взаємодію з людьми (чітко прослідковується в праці “Земля і людська еволюція.
Географічний вступ до історії” 1922 р.). Головне питання Февра Гуревич формулює так: які можливості думки того чи іншого діяча Реформації чи Ренесансу надали йому його епоха і середовище, та які межі цієї думки?
Блок приходить до історії ментальностей через власну працю “Королі-Чудотворці” (1924 р.). Ключовим питанням книги є історія створення та існування у Франції та Англії віри мас в чудодійну силу правителів.
Саме обов’язкове використання компонента людської свідомості, погляд на історію через призму “науки про людину” є спільним для Февра і Блока.
Наприклад, досліджуючи у 1935 році появу та поширення водяного млина, Блок розглядає проблему рабства та рабської праці, статус робочих та внесок християнства та місце млина в історії техніки.
Через уміння Блока всюди знаходити людський зміст історії, Ле Гофф назвав його “батьком історичної антропології”.
Блок завжди відокремлював власну систему понять від тої, що була наявна в певну епоху.
Це відповідає поняттю Февра “outilage mental” (“духовне оснащення”, або “розумова озброєність”), сутність методу полягає у виявленні архетипів свідомості людей певної епохи.
Ілюстрацією використання “outilage mental” є Феврів аналіз світу Рабле.
Історик звертається як до психології мислення індивіда, так і до колективної психології.
Як і Февр, Блок був проти будь-якого догматизму.
Апріорізм для них — найзліший ворог науки.
Спільним для обох істориків є й насторожене ставлення до теоретичного розгляду історичного процесу.
Задача Блока — в перетворенні історичної науки, в оновленні її проблематики й методів.
Гуревич заперечує думку про те, що слід було б говорити не про одну Школу “Анналів”, а про дві — Блока і Февра, хоча й визнає істотну різницю в принципіальних методах обох істориків.
