Доволі змушено і сухо Григорій Данилович поцікавився у строкатого, який звалився йому на голову, про те, де апаратура артиста.
— Алмазе ви наш небесний, дорогоцінний пане директоре, — непевним голосом відповів помічник мага, — наша апаратура завжди з нами.
Ось вона!
Ейн, цвей, дрей! — і, покрутивши перед очима Римського кривими пальцями, внезапно витягнув з-за вуха кота персональний годинник із ціпком Римського, які до цього були у фіндиректора в кишені жилета під застібнутим піджаком і з продітим у петлю ланцюжком.
Римський несвідомо схопився за живіт, присутні ахнули, а гример, який заглядав у двері, схвально крякнув.
—Ваш годинничок?
Прошу отримати, — розв'язно посміхаючись, сказав строкатий і на брудній долоні подав розгубленому Римському його власність.
— З таким до трамвая не сідай, — тихо та весело шепнув оповідач гримеру.
Але кіт відмочив штуку, покраще номер із чужим годинником.
Несподівано піднявшись з дивану, він на задніх лапах підійшов до піддзеркального столика, передньою лапою витягнув пробку з графина, налив води в стакан, випив її, вставив пробку на місце та гримувальною ганчіркою витер вуса.
