І було за що.
Тут стояли шафи і скляні шафки з блискучими нікелевими інструментами.
Були крісла незвичного складного пристрою, якісь пузаті лампи з сяючими ковпаками, безліч склянок, і газові пальники, і електричні дроти, і зовсім нікому не відомі пристрої.
У кабінеті за Іваном ховалися троє — дві жінки та один чоловік, усі в білому.
Спершу Івана відвели у куток, за столик, із зрозумілою метою дещо у нього випитати.
Іван почав обдумувати становище.
Перед ним було три шляхи.
Надзвичайно приваблював перший: кинутися на ці лампи та хитромудрі речі, та всіх їх до чортової бабці перебити і таким чином продемонструвати свій протест за те, що його затримали даремно.
Але сьогоднішній Іван вже значною мірою відрізняється він Івана вчорашнього, і перший шлях здався йому сумнівним: чого доброго, вони викарбуються в думках, що він буйний та божевільний.
Тому перший шлях Іван відкинув.
Був другий: негайно почати розповідь про консультанта та Понтія Пілаті.
Але вчорашній досвід показав, що цій розповіді не вірять або розуміють її якось збочено.
Тому Іван і від цього шляху відмовився, вирішив обрати третій: замкнутися в гордому мовчанні.
