Старий і згорблений «благородний батько», із кривим підборіддям і малиновим носом, зустрічається в буфеті одного з приватних театрів[75] зі своїм старовинним приятелем-газетярем.
Після звичайних привітань, розпитувань і зітхань благородний батько пропонує газетяреві випити по маленькій.
一 Чи варто? 一 морщиться газетяр.
一 Нічого, підемо вип'ємо.
Я і сам, брате, не п'ю, та тут нашому братові-акторові знижка, майже пів ціни 一 не хочеш, так вип'єш.
Підемо!
Приятелі підходять до буфету і випивають.
一 Надивився я на ваші театри.
Гарні, нічого сказати, 一 бурчить благородний батько, сардонічно посміхаючись.
一 Мерсі, не очікував.
А ще теж столиця, центр мистецтва!
Дивитися соромно.
一 В Олександринці був?[76] 一 запитує газетяр.
Благородний батько презирливо махає рукою і посміхається.
Малиновий ніс його морщиться і видає звук, що сміється
一 Був! 一 відповідає він ніби знехотя.
一 Що ж?
Подобається?
一 Так, споруда подобається.
Зовні гарний театр, не стану сперечатися, але щодо самих артистів 一 вибач.
Може бути, вони і хороші люди, генії, Дідероти[77], але, з моєї точки зору вони для мистецтва вбивці і більше нічого.
Якщо б у моїй владі, я б їх з Петербургу вислав.
Хто над ними у вас головний?
