— Хлопці, які залишились, розвели дим, хотіли в набат вдарити, да видимо, розгнівався Ілля-пророк, церква була заперта, і дзвіницю всю димом охватило, так що й не дістанеш того набата...
Вертаємось з поля, а церква, Боже мій, так і димиться — підступитись страшно!
Кузьма йшов поруч і слухав.
Був він тверезий, але йшов, наче п'яний, махаючи руками, то збоку воза, то спереду...
— Ну а ти як?
На роботу чи що? - спитав він.
— Яка робота!
За спасіння душі їздим, світ послав...
— То безкоштовно їздиш?
— А хто ж платитиме?
Не по своїй волі їду, світ послав, та світ за мене й хліб прибере, і жито посіє, й обов'язки справить...
Виходить, не задарма!
— А живеш чим?
— Христа заради.
— Мірило то в тебе світове?
