Володя впізнав цей голос і перелякано підняв голову.
— Хто тут? — питала Нюта, входячи в альтанку.
— Ах, це ви, Володю?
Що ви тут робите?
Думаєте?
І як це можна все думати, думати, думати ... так можна з глузду з'їхати!
Володя піднявся і розгублено подивився на Нюту.
Вона щойно повернулася з купальні.
На її плечах висіли простирадло і волохатий рушник, і з-під білої шовкової хустки на голові виглядало мокре волосся, яке прилипло до чола.
Від неї йшов вологий, прохолодний запах купальні і мигдалевого мила.
Від швидкої ходи вона захекалася.
Верхній гудзик її блузи був розстебнутий, так що юнак бачив і шию, і груди.
— Чому ж ви мовчите? — запитала Нюта, оглядаючи Володю.
— Неввічливо мовчати, коли з вами говорить жінка.
Який ви, однак, тюлень, Володю!
Ви все сидите, мовчите, думаєте, як філософ якийсь.
У вас зовсім немає життя і вогню!
Противний ви, право ...
У вашому віці потрібно жити, стрибати, базікати, доглядати за жінками, закохуватися.
