Зайнявшись паскудним котом, Іван ледь не загубив найголовнішого з трьох — професора.
Але, на щастя, той не встиг утекти.
Іван побачив сірий берет у гущі на початку Великої Микитської, але Герцена.
Тієї ж миті Іван і сам там опинився.
Однак вдачі не було.
Поет і кроку прибавляв, і підтюпцем починав бігти, штовхаючи прохожих, і ні на сантиметр не приблизився до професора.
Не дивлячись на те, яким був засмучений Іван, усе ж його вражала та надприродна швидкість, з якою відбувалася погоня.
І двадцяти секунд не пройшло, як після Микитських воріт Іван Миколаєвич був уже осліплений вогнями на Арбатській площі.
Ще декілька секунд, і ось якийсь темний провулок із тротуаром, який покосився, де Іван Миколайович упав і розбив коліно.
Знову освітлена магістраль — вулиця Кропоткіна, потім провулок, потім Остоженка і ще перевулок, понурий, гидкий і скупо освітлений.
І ось тут-но Іван Миколайович остаточно загубив того, хто був йому так потрібний.
Професор зник.
