«Доказ мій почерк мій підпис узгодьте підтвердження встановіть секретне спостереження Воландом Лиходєєїв».
За двадцять років своєї діяльності в театрах Варенуха бачив різні види, але тут він відчув, що ум його застилається ніби пеленою, і він нічого не зумів промовити, крім житійської і при тому абсолютно безглуздої фрази:
– Цього не може бути!
Римський же вчинив не так.
Він піднявся, відчинив двері, рявкнув  у них кур'єрці, що сиділа на табуретці:
– Нікого, крім поштарів, не впускати! – і зачинив кабінет на ключ.
Потім він дістав з письмового стола кипу паперу і почав ретельно вивчати жирні, з нахилом вліво, букви в фотограммі з буквами у Стьопиних резолюціях і в його ж підписах з гвинтовою закарлючкою.
Варенуха, навалившись на стіл, жарко дихав у щоку Римського.
– Це його почерк, – нарешті твердо сказав фіндиректор, а Варенуха відізвався, як ехо:
