І тут на базарі не стало Нізи та Іуди.
Вони шепотіли у підворіття якогось двору.
— Іди до оливкового маєтку, — шепотіла Ніза, — натягаючи ковдру на очі і одвертаючись від якогось чоловіка, який із відром заходив у підворіття, — у Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?
— Так, так, так.
Я піду вперед, — продовжувала Ніза, — але не йди за мною слідом, а віддалися від мене.
Я піду вперед...
Коли перейдеш потік... ти знаєш, де грот?
— Знаю, знаю...
— Підеш повз олійну жому вверх і повернеш до гроту.
Я буду там.
Але не смій іти зараз же за мною,  май терпіння, почекай тут,— і з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.
Іуда постояв деякий час сам, намагаючись зібрати думки, що розбігалися.
Серед них була думка про те, як він пояснить свою відсутність на святковій трапезі в рідних.
Іуда стояв і вигадував якусь брехню, але в хвилюванні нічого як слід не обміркував і не приготував, і його ноги самі без його волі винесли його з підворіття геть.
