—Чого ти, друже?
О боже, кучер почує!
Стулися, а то кучер почує!
Йому все чутно!
— Не люблю... не люблю! — продовжував він, задихаючись.
— Ви безпринципна, бездушна...
Не маєте права носити цей ватерпруф!
Чуєте?
А то я порву його на клочки...
— Схаменися, дитятко моя! — заплакала maman.
— Кучер почує!
— А де багатство мого батька?
Де ваші кошти?
Ви все згубили!
Мені не соромно власної бідності, та мені соромно, що маю таку матір...
Коли мої товариші питаються про вас, я завжди червонію.
На потязі довелося їхати до міста дві станції.
Весь час Володя стояв на майданчику та здригався всім тілом.
Йому не хотілося заходити до вагону, там ж бо сиділа його матір, котру він ненавидів.
Ненавидів він себе самого, кондукторів, дим від паровозу, холод, у якому він звинувачував тремтіння...
Та що важче було у нього на серці, то більше він відчував, що десь на цьому світі у якихось людей є життя чисте, благородне, тепле, граційне, повне любові, ласки, веселощів...
Він відчував це та журився так сильно, що навіть один пасажир, уважно подивившись йому в обличчя, спитав:
