Надія Пилипівна байдуже глянула на матір, встала і пройшлася з кутка в куток.
— Вчора барометр піднімався, — сказала вона в задумі, — а сьогодні, кажуть, знову падає.
Стара розклала карти в три довгі ряди і похитала головою.
— Соскучилась?  — запитала вона, глянувши на дочку.
— Звісно!
—Ото ж бо я бачу.
Як не скучити?
Вже п'ятий день його немає.
Бувало, в травні, найбільше два дні, ну три, а тепер — жарт чи що? — п'ятий день!
Я йому не дружина і то скучила.
А вчора, як сказали мені, що барометр піднімається, я для нього, для Олексія Степановича-то, веліла курча зарізати і карасів почистити.
Любить він.
Покійний твій батько бачити риби не міг, а він любить.
Завжди з апетитом їсть.
— У мене за нього серце болить, — сказала дочка.
— Нам нудно, але ж йому, мамо, ще нудніше.
