Мине час, мине і горе Кирилове, але це переконання, несправедливе, негідне людського серця, не мине і залишиться в розумі лікаря до самої могили.
Добрий німець
Івана Карловича Швея, старшого майстра на сталітейному заводі "Функ і К°", був послав господар у Твер виконати на місці якесь замовлення.
Провозився він із замовленням місяців чотири і так скучив за своєю молодою дружиною, що втратив апетит і двічі брався плакати.
Повертаючись назад у Москву, він усю дорогу заплющував очі і уявляв собі, як він приїде додому, як кухарка Марія відчинить йому двері, як дружина Наташа кинеться йому на шию і скрикне...
"Вона не очікує мене, - думав він.
- Тим краще.
Неочікувана радість — це дуже добре..."
Приїхав він у Москву з вчорашнім потягом.
Поки артельщик ходив за його багажем, він встиг випити в буфеті дві пляшки пива...
Від пива він став дуже добрим, тому коли извозчик віз його з вокзалу на Пресню, він увесь час бурмотів:
