Сон, який приснився цієї ночі Маргариті, був дійсно незвичайним.
Діло в тому, що під час своїх зимових мук вона ніколи не бачила уві сні майстра.
Уночі він залишав її, і мучилася вона тільки в денні години.
А тут приснився.
Приснилася невідома Маргариті місцевість — безнадійна, сумовита, під пасмурним небом ранньої весни.
Приснилося це клочкувате рухоме сіреньке небо, а під ним беззвучна стая граків.
Якийсь кострубатий мостик.
Під ним каламутна весняна річечка, безрадісні, жебрацькі, полуголі дерева, одинока осика, а далі, – між деревами, – будівля з колод, не то воно — окрема кухня, не то баня, не то чорт знає що.
Неживе все кругом якесь і до того сумне, що так і тягне повіситися на цій осиці біля мостика.
Ні подуву вітерця, ні ворушіння хмари і ні живої душі.
Ось пекельне місце для живої людини!
