Але Коров'єв, не бентежачись виступом Павла Йосифовича, продовжував:
— Звідки? — ставлю я це питання всім!
Він виснажений голодом і спрагою!
Йому жарко.
Ну, взяв він на пробу мандарин.
І вся-то ціна цьому мандарину три копійки.
І от вони вже свистять, як солов'ї весною в лісі, турбують міліцію, відривають її від справи.
А йому можна?
А? — і тут Коров'єв вказав на бузкового товстяка, від чого у того на обличчі відобразилась найсильніша тривога, — хто він такий?
А?
Звідки він приїхав?
Навіщо?
Скучили ми хіба без нього?
Запрошували ми його хіба?
Звісно, — саркастично кривлячи рот, в увесь голос кричав колишній регент, — він, бачте, в парадному бузковому костюмі, від лососини весь розпух, він весь набитий валютою, а нашому-то, нашому-то?!
Гірко мені!
Гірко!
Гірко! — завив Коров'єв, як боярин на старовинному весіллі.
