— Чи варто?  — зморщився газетяр.
— Воно, мабуть, пити на ніч дивлячись не зовсім... але нашому брату знижка — гріх не випити.
Приятелі випивають.
— Все-таки, якщо неупереджено міркувати, то трупа в нас пристойна,  — говорить газетяр, закушуючи червоною капустою.
— Трупа?
Хм...
Пристойна, нічого сказати...
Ні, брате, перевелися нині в Росії гарні актори!
Жодного не залишилось!
— Ну, так уже й жодного!
Не те що по всій Росії, але навіть у нас у Пітері гарних не знайдеться.
Наприклад, Свободін [80]...
— Сво-бо-дін? — каже благородний батько, в жаху відступаючи назад та сплескуючи руками.
— Та хіба це актор?
Побійся ти бога, хіба такі актори бувають?
Це дилетант!
— Та все ж таки...
— Що все-таки?
Коли б моя влада, я б цього твого Свободіна з Петербурзі вислав!
Хіба так можна грати, га?
Хіба можна?
Холодний, сухий, ні краплі почуттів, одноманітний, без будь-якої експресії...
Ні, підемо ще вип‘ємо!
Не можу!
Душно!
