Потім Єфрем довго стояв перед своїм чином і молився.
Лягаючи на лаві спати, він глибоко зітхнув і промовив ніби знічев'я:
— Недоладно щось...
Якийсь ти такий, бог тебе знає...
— А що?
— А то ...
На справжню людину не схожий ...
Зуби скалиш, верзеш недолуге, та ось з арештантським йдеш ...
— Чи легко судити!
В арештантському, буває, і хороші панове сидять ... арештантські, брате, це нічого, дріб'язкова справа, хоч цілий рік сидіти можу, а ось якщо острог, то біда.
Сказати по правді, я вже разів зо три в острозі сидів, і немає того тижня, щоб я у волості не бився ... озлобився все, прокляті ...
Збирається суспільство в Сибір заслати.
[46]
Уже й вирок такий склали.
— Стало бути, хороший!
— А мені що?
І в Сибіру люди живуть.
— Батько і мати щось у тебе є?
