У чому роль культурної інституції?
Питання, яке блукає, коли позаду швидка подорож Римом, Флоренцією, Міланом.
І воно здається дуже доречним у контексті останніх розмов про ідентичність.
Коли немає на що опертися й одразу отримати пруф оф концепт — розмова про ідентичність лише демагогія.
Так, дискутувати треба, але й треба створювати умови, в яких може виникати нове — нові форми, смисли, концепти, які втілюються у фізичному.
Чіплятися за минуле — шлях у нікуди, отримаємо шароварщину і рушнички.
Повністю відмовлятися від нього — теж не варіант, бо лише в поліфонії голосів і з орієнтацію на базові цінності людського життя можна відслідковувати тяглість прогресу.
Це якщо оглядатися на неймовірні експерименти авангардистів та модерністів 20-х років минулого століття і весь той поступ, що відбувся в українському кіно, літературі, образотворчому мистецтві, скульптурі.
А потім усіх тих, хто його робив, утопили у крові.
Історія навчила, що ідеологія, політика партії, сліпа віра і созданія нового чєловєка через заперечення інших — не працює.
Ті ж ризики несе  радикальний націоналізм.
Але повернімося до культурних інституцій, які називають себе сучасними.
Що ж вони комунікують?
MACRO — музей сучасного мистецтва, який ще називає себе центром сучасних культур.
Сама будівля є гарним прикладом сучасної архітектури, що пропонує нелінійний досвід і багатофункціональність, з однією великою виставковою зоною і рядом невеликих кімнат, та доступним для прогулянок дахом.
Усередині  холу знаходиться червоний великий багатогранник, який є будівлею в будівлі.
У його внутрішньому просторі якраз відбувалася лекція італійською, тому не знайшлося енергії вникати, про що мова.
А нагорі ще одна зона, яку теж можна адаптувати під різні потреби — від презентацій до компактних перфомансів.
Жінка читала, я танцювала, і ніхто нікому не заважав.
Цікаво, що MACRO заснована структурною одиницею (entity), яка знаходиться в управлінні міста Риму.
Ця інституція комунікує себе і як комюніті-центр, і як місце для діалогу між мистецтвом та наукою, як експериментальний та освітній майданчик, і місце зустрічі «найцікавіших» організацій, що працюють у Римі, Італії та за кордоном.
Окремий акцент на тому, щоб будувати «мережу» та «систему».
Місце відчувається дуже демократичним, де немає наглядачів у кожній зоні і безкоштовний вхід, можна інтуїтивно рухатися і натрапляти на людей, які заклопотані чимось — підготовкою до якогось проєкту, розмальовуванням дерев’яних стовпів-обелісків, колажуванням стін.
Такі простори здаються життєво необхідними для Риму, аби не зависати в минулому,  з його великими римсько-імперськими символами.
