Азазелло допоміг буфетчику піднятися, надав інше сидіння.
Наповненим горем голосом буфетчик відмовився від пропозиції господаря зняти штани та просушити їх перед вогнем та, відчуваючи себе геть незручно в мокрій спідній білизні та сукні, сів на іншу лавку з предсторогою.
— Я люблю сидіти низько, — промовив артист, — з низького не так небезпечно падати.
Так, тож ми зупинились на осетрині?
Любчику мій!
Свіжість, свіжість і свіжість, ось що має бути девізом будь-якого буфетчика.
Так ось, не бажаєте скуштувати...
Тут у багровому світлі від каміна блиснула перед буфетчиком шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м'яса, що шкварчав, полив його лимонним соком та подав буфетчику золоту двозубу виделку.
— Вельмишановний .... я...
— Ні, ні, спробуйте!
Буфетчик з поваги поклав шматочок до рота та одразу зрозумів, що жує справді щось свіже і, головне, неймовірно смачне.
Однак, прожовуючи духмяне, соковите м'ясо, буфетчик ледве не вдавився та не впав повторно.
З сусідньої кімнати вилетів великий темний птах та тихенько зачепив крилом лисину буфетчика.
Сівши на камінну полицю поруч із годинником, птаха виявилась совою.
"Господи-боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетчики, Андрєй Фокич, — оце так квартирка!"
