Я досі не впевнена  у цьому розумінні дружби, яке в моїй голові є.
Вважаю себе жахливою подругою.
Хоча, як тільки я про це подумала, під час перегляду фільму “Я — Сем” сьогодні, то мені прийшло повідомлення від людини, яка зараз є найближчою в Академії і якій на тижні минулому (просто я зрозуміла, що вона прям дуже хоче) я організувала пончики з "Хлєбного", оформила святково (з дощиком, з гілочками живої ялинки, вірш власнописаний, листівку власного авторства “Продовжуй мріяти”).
Організувала з міста Київ до села Завалійки Хмельницької області.
Писала мені, що любить і вчергове питалася як почуваюся.
Інколи здається, що мені просто потрібно до психолога чи одразу до психотерапевта.
І так, в ефірі сьогодні наша програма “Есе по цінностях” з незмінним ведучим, менеджером з формаційного процесу в Українській академії лідерства у Києві, Сінавером Сейтумеровим.
Сьогодні ми поговоримо зі спеціально запрошеною гостею, студенткою Української академії лідерства, Мороз Анастасією, на тему “Будь другом.
Що це значить для тебе?” і дізнаємося, що саме дівчина вкладає у цю третю цінність і чи встигла поглибити своє відчуття цієї цінності.
Лише, коли почула від отця про “емоційну присутність” та “долання спільних труднощів”, ця картина стала для мене яснішою.
Просто я для себе буквально нещодавно, можливо, рік тому, визначила для себе основне поняття — свої люди.
Максимум, близька людина.
Я дружила.
Поки не маю впевненості, що казати друг/подруга — це не теж саме, що пускати слова по вітру.
В будь-який момент хтось може оступитися.
Можуть змінитися орієнтири, і вам просто стане не по дорозі.
У слово “дружба” я вкладаю глибше поняття.
Набагато.
Або переоцінюю цей наратив і насправді маю на увазі щось інше, щось те, що знаходиться між дружбою та коханням.
Але, все ж, на даний момент, за останні роки 2 намагаюся нікого не називати другом/подругою.
Хіба тільки описуючи якісь історичні події, в яких брали участь люди, яких я вважала людьми та друзями на момент ситуації.
Когось із минулого.
Бо насправді єдина, кого можу назвати своїм другом, то свою мама.
Я не знаю й інколи не розумію мотивів цієї жінки і незліченну кількість інших батьків.
Певно, це взагалі найперші наші друзі у житті, які і дають нам певне розуміння цього наративу.
Навіть більше відчуття, а не розуміння.
Все відштовхується, в першу чергу, від відчуття.
Від бажання.
Бо я не відчуваю качель від неї.
Та буває різне, без конфліктів лідери не вживуться, головне вирішувати їх, не працювати за накопичувальною системою.
Але я знаю, що все буде добре.
У будь-якому випадку все вирішиться і ми підемо далі разом.
Скоріш за все я просто боюся втратити людину.
Але суто через те, що я дуже відповідально намагаюся і серйозно... з відкритим навстіж серцем.
Я у своїх людей вірю інколи більше, ніж у себе.
Я віддаюсь до останнього вогника.
Щоб потім згоріти на тому вогнищі і, рятуючись, отримати те, від чого потім залишаться шрами.
Вони є у всіх.
На своєму рівні загоєності.
Якщо їх лікують.
Або болять, якщо продовжуєш заліковуватися.
Адже точно проблема в мені.
Ні в кому іншому.
Мені болить.
Дуже.
Мені складно говорити про це.
Не через внутрішні зажими.
Я йду навзрид, тихий взрид, який сковує мої губи.
З роками глибше і глибше переконуюсь: що гучніше сміюся, то важче борюся.
Думаю про терапію, бо тягнути вантаж стає дедалі болючіше.
Мені боляче було дивитися фільм “Я — Сем”.
Просто тому, що для мене слово “тато” важче за вишкіл.
Його друзі просто чудесні.
Тих людей можна назвати друзями.
До речі, можу також розповісти історію, як друзі моєї мами збирали мене на моє перше 1-ше вересня.
Хоча навіщо?
Хіба це єдина подібна ситуація?
Хіба тільки зі мною це відбувається?
Але втрачати близьких — це безмежно важко.
Я неодноразово казала, що фізичну смерть мені набагато краще сприймати, ніж втрату контакту з близькою людиною.
Я хочу тільки кращого для них.
І я ніколи не хочу нікого біля себе біля тримати триматись.
Бути разом хочеться за іскриною, взаємною іскриною, а не за словами.
За діями.
За взаємодіями.
Інколи складається враження, що, окрім мене, це нікому не треба.
Можливо, я не до тих людей потрапляю.
Не до своїх.
Або ховаюся у своїй шкаралупі
Я захищаюся.
Це правда.
Зрезонувало, що сказав Роман Назаренко, що я вибудувала високу височенну і міцну вежу.
До якої далеко не всім вдасться осилити.
Але якби він тільки знав, чого вартувало її вибудувати, і наскільки насправді реально освоїти її.
Від мене буває йде супротив, але лише у випадку самозахисту — якщо я відчуваю негатив у свою сторону, упереджене ставлення, токсичність заради самоствердження, гидоту заради гидоти.
Хто хоче, щоб його ображали або робили боляче заради власної потіхи?
Бути другом у рамках цінності для мене — це про турботу, прийняття, консенсусну взаємодію, повагу.
Коли, не дивлячись на попередній досвід, я продовжую відкривати та відкриватися.
Не зупиняти взаємодію після попереднього болючого досвіду.
Я, насправді, навіть рада болючим ситуаціям, вони дають можливість росту.
Але тут таке уточнення, невеличеньке.
Невеличусеньке.
Я не мазохістка.
Я маю знати конкретну мету взаємодії.
Мені буває прилітає, що зі мною складно.
Звичайно, складно!
Як ти втопиш тигреня з власною думкою, яке вже давно навіть здалеку не здається сліпим кошеням, що йде за цицькою?
(шукайте інші приманки, я вам так скажу)
Було б бажання.
Було бажання летіти на крилах.
Зізнаватися в коханні, дружити навіки.
Але воно стає прагматичнішим.
Розуміння світу.
Можливо, дружба є книжкою, однією з Великих книг моєї багаторічної життєвої формаційної програми і кожна особистість “друг/подруга” є розділом і є вчителем.
Я сприймаю людей, що заходять до мого життя, як учителів.
Особливо приємна взаємодія виникає, коли є ці палаючі очі.
А коли і результат виходить, то взагалі чудесно!
Це також про вибір.
Цього, певно, і прагну.
Відданості, любові, довіри, турботи, щирості, відвертості, справжності, вільності, мудрості, творчості, віри, чистоти, єдності, войовничості, креативізму, погляду та дотику.
І аромату!
Обожнюю приємні запахи.
Запах пригод особливо.
Встигла, та продовжую глибше.
За щирою та спільною любов’ю та боротьбою.
Про це мені є дружба.
Це я і вкладаю.
Те, що різне, складає в спільне та сильне понад усе.
Дякую, що залишалися на зв’язку протягом цього ефіру і бажаємо вам також перед собою відповісти на “Будь другом.
Що це значить для тебе?” та до скорої зустрічі у наступному ефірі, який матиме тему таку, яку скреативить наш із загадковою посмішкою ведучий Сінавер Сейтумеров, якого ви, на жаль чи на щастя, не бачите.
До скорої, па-па!
