Варенуха, не відводячи погляду від телеграми, поставив кривий розчерк в у зошиті, і жінка щезла.
— Ти ж із ним на початку дванадцятої розмовляв по телефону? — збентежено заговорив адміністратор.
— Та смішно таке казати! — пронизливо закричав Римський, — розмовляв чи ні, але не може він зараз бути в Ялті!
Це просто смішно!
— Він п‘яний... — сказав Варенуха.
— Хто п‘яний? — запитав Римський, і обидва знову витріщилися одне на одного.
У тому, що телеграфував із Ялти якийсь самозванець або божевільний, сумнівів не було; але от що було дивно: звідки ж ялтинський містифікатор знає Воланда, який лише вчора приїхав у Москву?
Звідки він знає про зв‘язок Лиходєєва та Воланда?
— «Гіпнозом...», — все повторював Варенуха слово із телеграми, — звідки ж йому відомо про Воланда? — він покліпав очима і раптом впевнено заголосив: —Та ж ні, нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця!
